• Гуцало: 'Прелюдія весни'. Учнів з творчістю українського письменника Євгенія Гуцало.
• Девушка с льняными волосами, из Прелюдии No8 / Дебюси Дебюси. Як музика - весна, весна. Рубрики: Українська література--Гуцало Євген Пилипович (1937-1995 рр.) Українська.

1. Євген Гуцало Оповідання Прелюдія Весни
2. Євген Гуцало Прелюдія Весни Читати Онлайн
3. Євген Гуцало Прелюдія Весни Уривок

Зміст. Життєпис Дитинство Народився Євген Гуцало 14 січня 1937 року в селі Старому Животові (нині — ) Вінницької області в родині сільських учителів. Батько письменника народився в селі Овечаче (зараз це село ). Атмосфера родини сільської української відобразилася на подальшому життєвому шляху хлопчика. Уже з дитинства він був привчений до наук та захоплено поглинав та навчання своїх батьків. Батьки Євгена знали чого вартує книжка, в ті часи, і їм удалося зберегти свою невеличку бібліотеку у воєнне лихоліття і це стало запорукою майбутнього їх сина.

Будучи, вони плідно навчали довколішніх дітей та сина і прививали їм тяглість до книжок та навчання. І той, важкий, післявоєнний селянський побут минав для Євгена дуже швидко, адже він поглинав книжки, які ставали йому промінчиком світла та майбуття. Навчання за гасовою лампою і важка праця в оборі й колгоспі — щоденні Євгенові справи, та поряд завжди була книжка — бо без неї він уже не уявляв свого буття. Коли хлопчина перечитав уже всю домашню бібліотеку, то завітав до невеличкої шкільної, яку одразу ж «проковтнув», що довелося їздити до сусіднього села (де саме викладали його батьки) і там вишукуючи собі книжки для читання. Коли ж і в Корделівці не залишилося непрочитаної книжки, Євген- спрямував свій читацький порив до районного центру —, привозяти, з тамтешньої бібліотеки, стоси книжок та перечитував їх. І все те читання сподвигнуло хлопця на його перші творчі експерименти, він мріяв стати письменником і почав викладати свої думки — під впливом прочитаного і навіть створив собі відповідний письменницький антураж (як він собі уявляв) — аби краще писалося: «.

Apr 15, 2015 - Найди ответ на свой вопрос: Евгений Гуцало-Прелюдия весны(отыскать загадки).

Ще років у десять, власноруч збив неоковирного дерев'яного стола, поставив його біля хати у кущах бузку і, день у день, писав за тим столом вірші та оповідання. Потім ті твори відсилав до редакцій газет та журналів. » Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху. А починав свої перші літературні кроки Євген Гуцало також в дитинстві: пишучи про все довілля, описуючи, до найдрібніших деталей, побачене у природі чи в побуті, прикрашаючи все багатою українською мовою ( впитаною від батьків та з численних книг), використовуючи багаацько метафор, епітетів та порівнянь: «.

Повесіннє небо поближчало й пом’якшало. Його синява наче аж просіювалася донизу, запорошуючи повітря ріденьким пилком із отих пухнастих квіток, що зацвіли у височині. Не хмарини, а білі подихи отих озерець, що видніють посеред чорних полів, легко пропливають угорі, на мить якусь затуляючи собою далекий синьоквіт, й від того безбережне пелюсткове море пригасає, в’яне, никне — і вже знову оновилося, заяскріло. » Писав самовіддано й натхненно, висилав свої рукописи в усі дитячі, юначі газети й журнали.

Але звідусіль приходила однакова трафаретна відповідь: «Працюй над словом!» Адже в тогочассі соціалістичне суспільсто потребувало іншого, зовсім інших тем; треба було писати про збір металобрухту й макулатури, про те, як ти мрієш поїхати працювати на шахту чи піднімати цілину. А оті імпресіоністичні замальовки, без жодних ідеологічно виважених акцентів були абсолютно неприйнятні для тодішніх дитячо-юнацьких видань. І тільки батьки продовжували вірити в нього і не давали хлопчаку полишати такої корисної затії. А користь була надзвичайна, адже окрім вироблення смаку до книжного слова й розуміння літератури Євген ставав надзвичайно ерудованим та впевненим у собі оповідачем.

Відтак, найкращий учень школи, Євген Гуцало, закінчив її на відмінно. Юність Після блискучого закінчення середньої школи, на початку 50-х років, найкращий школяр села подався на науку. Він подав документи до Київського на факультет. На ті часи конкурс до цього ВУЗу становив до 16 чоловік на місце, але селянському сину вдавалося успішно здавати з усіх дисциплін (а це більше 5) і лише на останньому іспиті, географії — яку він пречудово знав, йому зрізали бала — так Євген не пройшов по конкурсу. Повернувшись засмученим додому, в рідне село, він не міг собі втямити, що квота на поступлення для сільських дітей — була дуже обмежена. Євген Гуцало через рік, 1955 року вступив.

Там він вступає до, пише вірші, прозу. Його поглинула творчість: «.

Євген Гуцало Оповідання Прелюдія Весни

Я писав на лекціях, писав у кімнаті гуртожитку писав у старому - ще князя Безбородька - саду, писав у міській бібліотеці, посилав написане у Київ, але звідти одержував одні й ті самі відповіді, негативні, стандартні. » І знову чергові відмовки, тепер з літературно-письменницьких часописів та редакцій, мали би підірвати творчий запал Гуцала.

Щеб пак, адже сам Григорій Штонь — нині усіма шанований літературознавець, був дуже обурений творами Євгена Гуцала, що не вкладалися в тісні рамки соцреалізму, з більшовицькою прямотою закликав: «Треба відтинати набиту на подібній мазні руку!». Уже пізніше, до Штоня приєднався, сумнозвісний критик, Лазар Санов ( який розпочав свою кар'єру ще в 30-ті роки з доносів, за якими письменників заарештовували й розстрілювали), і той теж пильно стежив за «відхиленнями» у творчості Гуцала, й впродовж життя, його, це переросло в переслідування — немало крові попив він письменницької (і не одного Гуцала). Та не на того напали — це ще більше розпалило молодого автора. До того ж у 1959 році Євген Гуцало уже закінчуючи інститут отримав кілька пропозицій щодо працевлаштування у періодичних виданнях. Тоді ж, він відчув свою затребуваність і почав співпрацювати з редакціями газет Вінниччини, Львівщини та Чернігівщини — дописуючи туди публіцистику, й, надаючи декотрі свої оповідання та новели з тогочасного життя.

Відтак, молодий письменник, спершу, знайшов свого читача, а потім уже й вломився у двері українського письменницького клубу, заставивши сталінсько-партійне представництво рахуватися з молодим вінницьким талантом. Шістедисятництво Творчий та життєвий злет Євгена Гуцала припав на період на теренах СРСР (і ніби знаменням тому стала його поетична добірочка «Зелена радість конвалій»). Уже перші систематичні його публікації впали в око тогочасним літературним:, та, і саме останньому спало на думку запросити молодого автора до редакції літературної газети, очільником якої він був. Так, з року, Євген Гуцало почав працювати в, потім у видавництві. Дополнительные наборы фигуры для visio 2007 скачать. А вже невдовзі, в 1962 році, вийшла друком перша його повноцінна книжка — збірка оповідань «Люди серед людей», і одразу ж звернула на себе увагу свіжою емоційністю та відтворенням розмаїтих живих характерів. В той же час стала знакова подія у житті 25-річного письменника, він, у складі делегації молодих літераторів, побував.

Ці відвідини стали наче ковтком волі, натхнень, здавалося, що уже можна буде дихати на повні груди і не озиратися на літературних «держиморд» з їхніми заборонами та приписами. І вже по приїзду додому, письменник натхненно заглибився в роботу, і, одна за одною, виходять книжки новел та повістей, в яких уже самі назви кидали виклик звичним соцреалістичним сірим багатотиражкам: «Яблуко з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965) «Олень Август» (1966), «Хустина шовку земного» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші твори.

Щороку однією або кількома збірками зачитувалася спільнота, та й не тільки українська, адже переклади талановитьго українського письменника появилися і в, і в, і в,. Як наслідок, плідний вінницький літератор Євген Гуцало ввійшов до плеяди українських. Впродовж того десятиліття йому вдавалося себе зреалізовувати й разом з, та іншими, творити новітню українську літературу.

Творчий злет Найплідніші часи української літератури перервала епоха застою (так званий брежнівський застій), а відтак і відновлення утисків і переслідування незалежної інтелігенції та письменників. Брежнівські часи (в літературі) ознаменувалися новим наступом на творчу інтелігенцію: замовкає Ліна Костенко, закінчує життя самогубством Григір Тютюнник, інші пишуть «у шухляду». Письменникам довелося вирішувати для себе складну дилему: піти на зговір зі своєю совістю та «перелицюватися» й писати на замовлення в угоду владі, чи опонувати тій такі владі й перестати друкуватися та піддавати себе й свою сім'ю суспільно-владному обстукізму. Мало хто зважився опонувати, більшість таки пішли на поступки, працюючи на владу задля восхвалення соціалістичного устрою.

Та було кілька письменників, яким вдалося зберегти свою самобутність і залишитися, у творчості, цілком незалежними. Одним з таких незалежних та плідних авторів, тогочасся, став Євген Гуцало.

Багато хто з критиків та літераторів дивувалися, яким чином Євгенові вдавалося продовжувати писати в своєму ключі (із гострою сатирою) та ще й переборювати цензурні настанови. Лише рідні та близькі загадково посміхалися й казали — «отакий він був — Євген Гуцало». І, можливо, його побратим-літератор Анатолій Дімаров, таки, привідкрив занавісу над успішністю Гуцала, адже: «. Євген Гуцало був людиною в собі. Отаких випадків з ним не було: щоб він з кимсь особливо посварився абощо. Він здебільшого мовчав, посміхався, слухав Дійсно, це саме про нього: людина в собі.

Він ніколи не кричав і не виступав з трибуни, але про все, що йому боліло, говорив у своїх творах. Взагалі, це була людина багатої, необмеженої фантазії.Або згадаймо його роман 'Парад планет'. Там є геніальні сцени, де він описує, як у голови колгоспу немає робітників: той п’є, той ухиляється, той ще щось. Ні з ким працювати. І ось приходить до нього місцевий трошки химерний дядько і каже: 'Та я тебе навчу, що треба робити'. Голова: 'Що?' Дядько виймає яйце, кидає й розбиває об підлогу, і з того яйця виходить колгоспник і піднімається – з вилами на плечах.

І звертається до голови: 'Так куди йти перекидати сіно?' І потім цей голова перетовк усі яйця в селі, все намагався знайти робочу силу. Ну слухайте, яка сцена! Який ще письменник міг отаке вигадати? У Жені була геніальна фантазія.

» Ось так, перебуваючи у собі, Євген Гуцало віднайшов інші можливості не бути надломленим системою та не йти у фарватері її. Він не йде на барикади, ставши, як, прирікаючи себе на табори-каземати. Його казематом став письменницький стіл, тільки це був творчий каземат, адже саме на ньому Євген ще більше заринувся у літературу та писав, писав Тільки цього разу вже була реалістична проза тогочасся та з невеличкими сатиричними чи фантазійно-сатиричними нотками. Він шукав і таки знаходив спосіб, як розповісти правду про те, як ми навчилися жити і виживати в умовах брехні, як деформовували нашу, суспільну, свідомість.

І тому, з часом, у його оповіданнях з'являються герої, яких важко назвати ідеальними, а гумор стає все дошкульнішим та гіркішим. І навіть кохання перетворюється у чи. І згодом про Євгена Гуцала знову усі заговорили, хто пошепки, а хто і в голос. Бо фантазійна трилогія вразила усіх: і пересічного радянського громадянина (своїм реалізмом — сукупно із їдкою фантазією), і начитаного дисидента-інтелігента (тим відвертим гротеском та висміюванням тогочасних устоїв).

Ці «химерні» романи висмітлювали (подекуди й висміювали) колгоспне життя з його «героїчними буднями» — боротьбою за надої та зібраний урожай та містичними прозріннями головного героя та його спілкування з позаземними цивілізаціями та провіщенням майбутнього (з погляду тогочасного реального світу). Та незважаючи на числений творчий доробок й гостре-саркастичне слово супроти владоможців, Євгенові Гуцалу доводилося мовчки переживати докори побратимів-літераторів, що таки пішли відкрито супроти ситеми, як зазначала його дружина: «. Був один епізод у його житті, про який я знаю від двох людей.

Свого часу мені про цей випадок розповів сам Євген Пилипович, а потім, уже після його смерті, я говорила про це з другим учасником тих подій — Євгеном Сверстюком. На початку 70-х по Києву прокотилася хвиля арештів. КДБ намагалося організувати показові процеси на кшталт «процесу СВУ», людей часом заарештовували лише за зберігання самвидавівської літератури. До Євгена Гуцала в його помешкання на вулиці Суворова, 3 у Києві прийшов Євген Сверстюк із колективним листом-протестом проти арештів українських інакодумців.

Він запропонував Євгенові Гуцалу поставити свій підпис під листом, на що той відповів Сверстюку: «Євгене, ти збираєш списки для КДБ». Бо було зрозуміло, що кожен, хто підпишеться, одразу ж стане наступною жертвою кадебістів. Євген Сверстюк сприйняв це як слабкодухість. » А насправді, чи міг тоді, стривожений нещодавно передчасно-трагічною загибелю дружини Людмили, Євген Гуцало, залишившись з двома малолітніми дітками на руках — кинутися в борню (завідомо програшну) супроти всієї системи. Євген Пилипович усвідомлював, що він не має права жертвувати своїми дітьми, тому серце краялось і виливалось в слова гіркоти уже в його творчості, бо тільки там він міг висловити свою позицію, щодо суспільних процесів — хоч і не надто відкрито, але доволі дошкульно-сатирично унаочнюючи читачеві — ті вади суспільства, яке на кожному кроці беззмістовно возвеличували. Період незалежної України Кінець епохи Перебудови та українська Незалежність надали, ніби, другого дихання Євгенові Пилиповичу — писалося легко, невимушено і про все все що було заборонено та говорилося між рядками, тепер можна було сказати відверто.

Та, на жаль, роки брали своє й серце час від часу давало про себе знати. Але ж так багато хотілося сказати: як про історію — так і про сучасність, про високі-духовні стосунки чоловіка й жінки — так і про їх протилежно-плотські утіхи, як хотілося віршувати — так і прозу майструвати. Аще важким тягарем стояла перед очима Чорнобильська трагедія — її теж треба було перенести на папір, щоби наступні покоління увібрали ті нотки тривоги та обреченності людства. А згодом, Євген Гуцало відчув у собі потугу до публіцистики, адже прийшов час осмислення пройденого ним шляху, життєвого та творчого, коли вже він вже зміг привідкрити свою душу та сказати свої слово в суспільстві.

І навіть коли десь-по-десь йому в спину лунали докори за минулі роки (здебільшого заздрісні) — Євген Гуцало знайшов як відповісти: « «Ви знаєте, що коїться нині. Деякі вчорашні літературні ідоли самі падають, але чи варто в цій драматичній ситуації вести аж таку хворобливу боротьбу з тими, хто був не так фальшивим ідолом, як жертвою системи? Хто все-таки своїм словом, яке хочеться порівняти з „досвітніми вогнями“ Лесі Українки, світив у темряві нашого комуністично-соціалістичного буття, освічував людську свідомість, допомагаючи, може, не так жити, як вижити? Здається, ніхто не осмілюється кидати камінням у в’язнів Освенціма чи в’язнів Заксенхаузена, то чи то треба аж стільки кидати каміння у письменників, які порятувалися з газових печей соціалістичного реалізму, з крематоріїв мистецько-філософських догм, із цього страхітливого комплексу смертельної чорнобильської естетики? А чи не краще помовчати в жалобі та скорботі?

Зрештою, весь наш народ пройшов ці „этапы большого пути“, — й не йшов він весь час таки з гордо піднятою головою, зрештою, весь народ нині не існує у своєму ідеальному вигляді після, скажімо, чотирьохсотлітніх обіймів, то що — не той народ? Ні, той — і не інший, і ми всі в літературі — ті, а не інші. То, мабуть, і про самих себе годиться помовчати в жалобі й скорботі». » І як підтвердження тому, відвертішому Євгенові Гуцалу, стала його гостро-критична аналітика. Останнім та найгучнішим став цикл гострих полемічних статей, присвячених україно-російським стосункам.

Спершу ці статті друкувалися в газеті «Літературна Україна», а влітку 95-го видавництво «Просвіта» запропонувало Євгенові Пилиповичу видати їх у книжці під загальною назвою «Ментальність орди». Остання стаття з цього циклу так і залишилася незавершеною. Про свою роботою над цією книгою Євген Гуцало на тому ж врученні премії Антоновичів сказав: «Мабуть, я сам — такий, як є, не міг би раніше написати „Ментальність орди“. Але ж гріх було не задуматися над співжиттям, з дозволу сказати, російського та українського народів на українській-таки землі, гріх було не задуматися над російською ментальністю, яка не є такою сама в собі чи сама по собі, а яка силоміць заклала в свою дуже специфічну структуру нашу українську ментальність, нашу по-своєму дуже специфічну структуру української вдачі. Силою агресії, силою зброї, силою патологічної брутальності і патологічного розбою нам постійно нав'язувався культ російського народу, нам постійно нав'язували цивілізацію брехні, пияцтва, ненависті до праці, нав'язувалася цивілізація безгосподарності, хаосу, безперспективності, цивілізація мародерства.

Зрештою, ота війна в Чечні, яку бачимо сьогодні. Така сама Чеченська війна велася в Україні завжди».

Історія з книжкою «Ментальність орди» мала драматичне продовження. Після виходу у світ продаж її у книгарнях і на розкладках намагалися заблокувати — надто старалися комуністи та колишня номенклатура (письменницька та партійна) аби зганити її автора, і, лише, важка хвороба та смерть Євгена Пилиповича відтермінували відповідь їм та минули роки й кількаразові передруки цього твору дали одвіт на все, і вичерпно, замість її автора. Останні роки життя «.

І ось – наша остання зустріч десять років тому. Іде він, а ми якраз повернулися. Зустрічаю його тут у дворі нашого письменницького будинку. Питаю, куди це він. Каже, їду, Анатолію Андрійовичу, у селі таки знайшов хату, буду обживати. І тримається рукою за серце.

Запитую, що трапилось. 'Та трошки щемить, але це все дрібниці, пройде. Я їду на свіже повітря – від цього диму, гамору, від оцього галасу проклятого, від цієї Спілки подалі, від цієї метушні, яка не дає нічого для творчості. Поїду туди, пірну з головою в те життя і буду здоровий. Я видужаю' Отак ми попрощались, він пішов І більше я його не побачив. З тієї поїздки він сам вже не повернувся: інфаркт. » 4 липня 1995 року, на 59 році життя, не стало українського письменника-подвижника Євгена Гуцала.

Євгена Гуцала поховано. Аналіз творчості Доробок Гуцала — один із найбагатших кількісно і найрізноманітніших жанрово в українській літературі 2-ї половини 20 століття. Він — поет, новеліст, повістяр, романіст, публіцист, есеїст.

Особливості поезії Поетичний цикл «Зелена радість конвалій» (1961) та збірка віршів «Письмо Землі» , «Час і простір» , «Живемо на зорі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989) вводили у стан зосередженості на духовному сприйнятті світу, переживання природного буття в багатстві його реалій. Поміж значного пласту прозових творів, які прославили письменника Гуцала, автор залишав місце і для поезії, яка ставала його віддушиною, пристанівком серця.

І писав він її завжди (правда, не все встих зібрати та видати), і навіть незадовго до своїх останніх днів він знову й знову віршував: «.Але поезію він продовжував писати до останніх днів. Маленького дитячого віршика Євген Гуцало написав на клаптику паперу, коли ми їхали в забитій електричці в село його дитинства — Нова Гребля, купувати хату. Ні він, ні я тоді не знали, що нам не доведеться жодного дня пожити у тій хаті, бо через дев’ять днів Євгена Пилиповича не стане. » Цикли оповідань та новел Особливо органічною виявилася для Гуцала форма ліричних оповідань, яких він написав понад 200.

Звернула на себе увагу вже перша збірка оповідань Гуцала «Люди серед людей»  — свіжою емоційністю та смаком до відтворення розмаїтих характерів, що навіть формально було наголошено у назвах окремих оповідань («Іван», «Світлана», «Гордій», «Марися», «Божена», «Кесар» та ін.). Але молодий автор ще нерідко вдавався до силуваних «романтичних» ситуацій, надуманих сюжетних загострень із банку літературщини; відчувалися часом пряме наслідування ритмомелодики і синтаксичних конструкцій новелістики 20-х рр.

(особливо раннього А. Головка) та стилізація під народнопоетичний лад. Уже дві наступні збірки — «Яблука з осіннього саду» та «Хустина шовку зеленого» (1966) засвідчили сформованість Гуцало як самобутнього новеліста, якому притаманні ощадливість і місткість простої оповіді, коли почування і стани душі людської (а це і був основний об'єкт зображення) дається відчути і «доуявити» за якимось одним словом персонажа, жестом, поглядом.

Водночас дається взнаки і тенденція до розлогого ліричного витлумачення переживань. Улюблені герої Гуцало цього періоду творчості — юнак або дівчина із селянським типом емоційності, які тільки ще входять у життя, стикаються з його загадками (оповідання «Скупана в любистку», «Багряне листя»); підліток або дитина з незвичайною поетичною душею («Олень Август»), зі щедро розвиненим відчуттям природи («Яблука з осіннього саду»). Залюбки змальовує Гуцало благодатний момент пробудження душі («Місячне сяйво»), зародження першого неясного почуття у дівчини («Хай собі цвіте»); поетичні, вразливі на красу персонажі з неясними мріями нерідко наражаються на нерозуміння з боку буденних, черствих або душевно брутальних людей (як-от, кінорежисер Альтов у «Олені Августі», ремісник Назар у «Клаві, піратській матері»). Два стани людської душі, інтимно близькі Гуцало як художнику, — піднесена сприйнятливість кохання і дитяча безкорисливість та відкритість до вражень життя. Збірку оповідань «У лелечому селі» стала однією з найкращих в українських літературних книжок про дітей. Певну еволюцію Гуцала як новеліста засвідчила поява в його творах персонажів, кожен з яких по-своєму відчуває потребу в спілкуванні, контактах, творенні світу «колективних» переживань на рівні народного побуту; по суті, це форма побутово-емоційного виявлення їхньої народності; у душевній причетності до інших людей, у прагненні пригод, мандрів тощо — інстинктивний потяг до розширення власного світу, збагачення змісту особистості («Правильний чоловік Щерба», «Несамовитий, шалений Кирик», «Пісня про Карпа Окипняка» та ін.). У наступних збірках зростає інтерес до людських доль і вдач — аж до відчутного пафосу життєписання цікавих особистостей.

Меморіальна дошка у Києві на будинку N 3 по, де жив і працював Євген Гуцало Пам'ять. У місті є Вулиця Євгена Гуцала. У місті є Провулок Євгена Гуцала. У місті після перейменування з'явився провулок Євгена Гуцала.

На честь Євгена Гуцала на Вінниччині проводяться поетичні вечори, літературні зустрічі, тощо, також і в інших регіонах., заснувало. У Новогребельській школі діє кімната-музей Євгена Гуцала; також у встановлено меморіальну дошку письменникові. Троюрідна сестра письменника літераторка й фольклористка Марія Гуцало склала книгу спогадів людей близьких до Євгена Гуцала. Твори Євгена Гуцала внесено до обов'язкової програми з української літератури загальноосвітньої школи для п'ятого, шостого, сьомого.

У Києві на будинку N 3 по, де жив і працював Євген Гуцало, встановлено меморіальну дошку. Твори Прозові збірки (здебільшого оповідань). Збірка оповідань (1962);. (1964);. (1965);. (1965);. (1966);.

(1966);. (1966);. (1968);.

(1969);. (1969);. (1969);. (1970);. (1971);. (1973);. (1975);.

(1976, співавтор — );. (1976);. (1977);.

(1978);. (1979);. (1980);.

(1980);. (1981);. (1982);. (1984);.

(1985);. (1985);. (1987);. (1989);. (1990);. (1991);.

(1995);. (1996);. (1996—1977).

Повісті. (1967);. (1968);. (1968);. (1969);.

(1971) — входить до дилогії «Шкільний хліб»;. (1973) — входить до дилогії «Шкільний хліб»;.

(1970);. (1971);. (1973);. (1973);. (1976) — у співавторстві з;.

(1978);. (19??);.

(1988);. (1990). Романи. Трилогія, до якої увійшли романи (1981), (1982) та повість (1984);. (1988);.

(1992);. (1993).

Євген Гуцало Прелюдія Весни Читати Онлайн

Поетичні збірки. (1961). (1981);. (1983);.

(1984);. (1989). Книжки для дітей. (1965);.

Євген Гуцало Прелюдія Весни Уривок

(1966);. (1977);. (1979);. (1973);. (2014). У кінематографі. «Зустрічі на будові»  — автор сценарію документальної стрічки;.

Кіноальманах «Київські зустрічі» (1979), а саме, кіноновела «Спинись, хвилино» — за мотивами оповідання «Підемо до мене, Іван»;. Відеофільм «У лузі на старому дивані» (1981) режиера В. Вітера — за мотивами творів Євгена Гуцала (за сприяння );. Відеофільм «Виїзний товариський суд» (1981) — за мотивами творів Євгена Гуцала (за сприяння );. Повнометражний фільм «Парад планет» (1984) — за однойменним романом Євгена Гуцала (на московській кіностудії);. Фільм  — за повістю Євгена Гуцало «Мертва зона» та його оповіданнями, відзняв;. Відеофільм «Марія» (1987) — за мотивами творів Євгена Гуцала (відзнято на студії «Укртелефільм»);.

Теленовела «Блуд» до серіалу О. Бійми «Острів любові» (1996) — за однойменним романом Євгена Гуцала. Література.

Дзюба І. та ін.;, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2006. — Т. 6: Го — Гю. — С. 691–692. —.

Гуцало Гуцало Євген Пилипович //. — Т. 1. — К., 1988. — С. Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. Письменники Радянської України. — К., 1976. — С. Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. Мистецтво України. — К., 1997. — С. Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С.

Янковська О. 2. — К., 2005. — С. Некролог // Літературна Україна. — 1995. — 20 липня. — С. Стрельбицький Михайло. Цикл «Пісень» Євгена Гуцала // Проблеми. Майстерність: Літературно-критичні статті. — Випуск 6. — К., 1981. — С.

Плющ Василь. Ряст // Літературна Україна. — 1995. — 20 липня. — С. У синьому небі сіяли ліс // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1987. — 28 лютого. — С. Ніна Матвієноко: «Спів як дихання» // Прапор Жовтня. — 1987. — 14 березня. — С. Молодой голос // Дружба народов.

№ 9;. Клочко М. На третій сходинці — діалектика душі // Вітчизна. № 10;. Брюгген В. Пора змужіння // Там само. № 12;.

Орлик Ю. Баба Килина и суперинтеллект // ЛГуцало 1966, 27 июля;. Шевченко А. Чого варте життя?

1967, 5 верес.;. Гримич Гуцало Композиція—характер—ідея // Дніпро. № 12;. Дончик В. Грані сучасної прози.

К., 1970;. Новиченко Л. Олена Левківна та інші // Літ-ра і сучасність. 5;. Янченко А.

Три повісті Гуцала // Жовтень. № 2;. Бахаєва Л. До питання про сюжети // Вітчизна. № 4;. Штонь Гуцало Без повноти синтезу // Дніпро. № 4;.

Гитович И. Испытание памятью // Новый мир. № 6;. Брыль Я. Где-то на Винниччине // Лит. № 10;. Слабошпицький М.

Неосяжний світ героя // Вітчизна. № 6;. Высоцкая Н.

Непредсказуемость таланта // ЛГуцало 1981, 8 апр.;. Штонь Гуцало Духовна стратегія теми // ЛУ. 1983, 8 верес.;. Жага всеосяжності і межі таланту (Штрихи до портрета Євгена Гуцала) // УМЛШ. № 11;. Жулинський М. К., 1987;.

Плющ В. Мов дзеркало письменницької душі // Гуцало Є. Твори: В 5 т. К., 1996;. Дончик В. З потоку літ і літпотоку. К., 2003;.

Жулинський М. Відкрився птахам, людям і рослинам Десять років без Євгена Гуцала // ЛУ.